У середині 70-х років японський ринок hi-fi перебував на піку розвитку. Pioneer, Sansui, Yamaha та Luxman щороку представляли нові інтегральні підсилювачі з усе складнішою схемотехнікою, а Accuphase фактично встановив нові стандарти для «домашнього high-end». Конкуренція була шаленою: компанії намагалися не просто перевершити одна одну у технічних характеристиках, а й створити унікальний «фірмовий звук», який запам’ятовувався меломанам.

На цьому тлі Sharp, добре знаний як виробник телевізорів та побутової електроніки, вирішив довести, що може скласти конкуренцію і в сфері серйозної аудіотехніки. Для цього у 1970-х було засновано суббренд Optonica. Саме під цим ім’ям компанія виводила на ринок найкращі свої рішення: підсилювачі, тюнери, касетні деки й навіть програвачі компакт-дисків у наступному десятилітті.

Optonica мала стати вітриною японських інновацій, демонстрацією інженерної сили Sharp. Тут застосовувалися:

·               окремі трансформатори живлення,

·               великі фільтруючі конденсатори,

·               прецизійна механіка перемикачів і регуляторів,

·               широкий функціонал, орієнтований як на вініл, так і на стрімко зростаючий сегмент касетних дек.

Попри технічну досконалість, Optonica не змогла завоювати таку частку ринку, як Sansui чи Pioneer. Причин було кілька: бренд був відносно новим, маркетинг не настільки агресивним, а ціни — досить високими. Та навіть без масової популярності підсилювачі Optonica стали для знавців прикладом «правильного японського hi-fi» — апаратури, створеної не задля показухи, а з акцентом на стабільність і звук.

Однією з ключових моделей того часу став SM-3636, представлений орієнтовно у 1978 році. Саме він поєднав у собі все, що хотіли показати інженери Sharp: архітектуру dual mono, гнучкі можливості комутації та характерний теплий звук. Сьогодні SM-3636 вважається справжнім вінтажним відкриттям і одним із небагатьох підсилювачів Optonica, що витримав перевірку часом.

Optonica SM-3636 з’явився у час, коли зовнішній вигляд апаратури мав не менше значення, ніж її технічні параметри. У другій половині 70-х споживачі хотіли, щоб їхня система виглядала солідно, підкреслювала статус і водночас була зручною у користуванні. Інженери Sharp прекрасно це розуміли й створили підсилювач, який візуально міг стати центром будь-якого стереокомплексу.

Модель випускалася у двох кольорах — Silver та Black. Срібляста версія чудово поєднувалася з дерев’яними меблями й акустикою у натуральних шпонах, виглядаючи світло і навіть дещо «домашньо». Чорний варіант, навпаки, мав професійний, студійний характер — він подобався тим, хто цінував стриманість і серйозність. Сьогодні обидва кольори мають своїх прихильників: срібло більше асоціюється з класикою вінтажного hi-fi, чорний — з прагматичною інженерною естетикою.

Фронтальна панель SM-3636 буквально всіяна органами керування. Найперше, що кидається у вічі, — це величезний алюмінієвий регулятор гучності з чіткою шкалою та ідеальною плавністю ходу. Його важкість і стабільний рух одразу створюють відчуття, що ти працюєш із серйозним приладом.

Лівіше та правіше від нього розташовані регулятори тембрів — окремо для басу й високих. Важливо, що Optonica застосувала не просто стандартні «підйом/спад», а дала можливість обирати частоти turnover: для басу — 300 або 600 Гц, для високих — 3 або 15 кГц. Це рішення дозволяло більш точно налаштовувати звучання під конкретну акустику чи запис, і було справжнім подарунком для меломанів, які любили експериментувати зі звуком.

Окремий регулятор балансу давав змогу підлаштувати сцену, якщо акустика стояла неідеально симетрично. Фільтри low cut (зріз на 30 Гц) і high cut (зріз на 7 кГц) допомагали прибрати зайвий гул або різкість у складних записах, а функція loudness компенсувала відчуття нестачі низів і верхів при тихому прослуховуванні. Також була кнопка muting, яка миттєво знижувала рівень сигналу на 20 дБ — дуже зручно у побуті.

Селектори джерел дозволяли обрати між Phono 1/2, Tuner, Aux, Tape 1/2, що робило підсилювач універсальним центром системи. Для кінця 70-х, коли у багатьох вдома одночасно могли бути й програвач вінілу, і касетна дека, і тюнер, і навіть катушечний магнітофон, такий набір входів був справжньою знахідкою.

Механіка Optonica заслуговує окремих похвал. Кожен перемикач працює з чітким і приємним «клацом», що дає відчуття точності та надійності. Ручки обертаються з оптимальним опором, без люфту, і навіть через десятки років більшість екземплярів SM-3636 зберегли цю характерну «шовковисту» плавність. Це той випадок, коли якість збірки реально відчувається руками.

Завдяки такому продуманому дизайну користуватися SM-3636 було і залишається зручно. Він поєднує у собі функціональність студійного інструмента та естетику домашнього high-end пристрою, що робить його особливим навіть серед конкурентів свого часу.

У підсилювачах кінця 70-х задня панель нерідко була навіть цікавішою за фронт — саме тут зосереджувалися усі можливості інтеграції в аудіосистему. Optonica SM-3636 не став винятком: він пропонував настільки багатий набір входів і виходів, що навіть за сучасними мірками виглядає переконливо.

По-перше, маємо два окремі фоно-входи (Phono 1 і Phono 2). Це рідкісне рішення навіть для свого часу: власник міг підключити одразу два програвачі вінілу — наприклад, один із класичним MM-картриджем, а інший з більш чутливим або ж спеціалізованим для певного жанру музики. Для діджеїв і колекціонерів, які зберігали десятки платівок, така можливість була справжнім подарунком.

Далі — лінійні входи Tuner та Aux. Перший традиційно використовувався для підключення радіотюнера, який у 70-х був невід’ємною частиною кожної системи. Вхід Aux залишався універсальним — ним користувалися для підключення катушечних магнітофонів, телевізорів або будь-яких інших джерел сигналу. Сьогодні саме цей вхід легко можна застосувати для підключення сучасного ЦАП чи стримінгового плеєра.

Особливу увагу інженери приділили касетним трактах Tape 1 і Tape 2. Кожен з них мав повний набір RCA-входів/виходів для запису та відтворення, а також дублювався через багатоконтактні роз’єми DIN, популярні в Європі. Такий підхід дозволяв інтегрувати одночасно дві деки або комбінувати їх з іншими пристроями запису — наприклад, катушечним магнітофоном. Для меломанів того часу, які часто робили копії альбомів, це було надзвичайно зручно.

На задній панелі також розташовані виходи на акустичні системи A/B, розраховані на опір від 4 до 16 Ом. Це означає, що SM-3636 міг працювати одразу з двома парами колонок — наприклад, основними у вітальні та додатковими у сусідній кімнаті. Таке рішення підвищувало універсальність апарату та робило його справжнім «центром керування музикою» в оселі.

Головна особливість, яка виділяє цей підсилювач серед конкурентів, — це роздільні роз’єми Pre Out / Main In. Вони з’єднані металевими перемичками, які можна було легко зняти. У результаті користувач отримував можливість:

·                використовувати SM-3636 як окремий потужний стерео кінцевик, підключивши інший передпідсилювач;

·                або ж навпаки, експлуатувати його лише як передпідсилювач, а сигнал подавати на зовнішній підсилювач потужності.

У 1978 році таке рішення зустрічалося вкрай рідко, зазвичай у топових моделях конкурентів. Сьогодні воно виглядає ще цінніше: завдяки Pre Out / Main In SM-3636 легко інтегрується в сучасну систему, поєднуючи вінтажний характер звучання з актуальними джерелами та підсилювачами.

Таким чином, задня панель Optonica SM-3636 — це не просто набір роз’ємів. Це продуманий інструмент, який робить підсилювач універсальним і дозволяє адаптувати його як до системи 70-х років, так і до сучасної конфігурації зі стримінгом, цифровими джерелами й потужною акустикою.

Внутрішня архітектура Optonica SM-3636 є справжнім прикладом японської інженерної школи другої половини 70-х. Інженери Sharp зробили ставку не лише на потужність, а й на стабільність, надійність та простоту обслуговування. Завдяки цьому підсилювачі Optonica працюють і через десятки років після випуску, нерідко без жодного ремонту.

Dual Mono — серце підсилювача

Однією з ключових рис SM-3636 є повністю розділена архітектура Dual Mono. Кожен канал отримав свій трансформатор живлення і свій комплект фільтруючих конденсаторів. Таким чином мінімізувалася взаємна інтерференція між каналами — те, що у простіших підсилювачах призводило до втрати стереопанорами та появи небажаних спотворень.

Трансформатори були виготовлені на замовлення Sharp і мали запас по потужності, який гарантував стабільну роботу навіть при навантаженні на 4 Ом. Для кінця 70-х таке рішення було радше винятком, ніж правилом: більшість виробників намагалися економити на елементах живлення.

Фільтрація та стабільність

У фільтруючій частині використовувалися електролітичні конденсатори Nippon Chemi-Con ємністю по 10 000 мкФ на канал — на той час це був показник, властивий радше старшим моделям Sansui чи Luxman. Такий обсяг ємності дозволяв апарату без зусиль витримувати пікові навантаження, а також утримувати стабільне живлення навіть при складній музиці з різкими динамічними перепадами.

Вихідні каскади

Кінцеві підсилювачі були побудовані на гібридних модулях RH-IX1055AF. Це інтегровані блоки, які поєднували в собі драйверні каскади та комплементарні транзистори вихідного ступеня. Перевага таких модулів полягала в компактності, точному узгодженні компонентів і зниженні ймовірності відмов.

Хоча сьогодні гібридні модулі нерідко вважають слабким місцем вінтажних апаратів, у випадку Optonica вони зарекомендували себе надзвичайно добре: відмови рідкісні, а за характером звучання SM-3636 легко конкурує навіть із дискретними схемами конкурентів.

Фоно-коректор

Велика увага була приділена фоно-коректору, оскільки вініл у 70-х залишався головним джерелом музики. У SM-3636 застосували дискретну схему з точною RIAA-кривою, оптимізовану під MM-картриджі. Завдяки цьому вініл звучав прозоро, без «завалів» на низах чи верхах. У поєднанні з якісним програвачем та картриджем підсилювач дозволяв розкрити деталі запису так, як того чекали меломани.

Вихідні дроселі та захист

Ще одна особливість — вихідні дроселі у ланцюзі навантаження. Вони гарантували стабільність роботи навіть із складною реактивною акустикою, яка могла «завалити» простіші підсилювачі. Також SM-3636 мав базові захисти від короткого замикання та перевантаження, що додатково підвищувало його надійність.

Простота й довговічність

Схема SM-3636 не перенасичена складними рішеннями. Інженери свідомо уникали експериментів на кшталт надскладних регуляторів чи нетипових транзисторних пар. Завдяки цьому апарат легше обслуговувати й ремонтувати, а його робота залишалася передбачуваною та стабільною навіть через десятиліття.

Саме ця філософія «менше, але краще» дозволила Optonica SM-3636 залишитися живим і актуальним у 2020-х. Його архітектура — приклад того, як правильно збалансувати інновації та консервативність, щоб створити апарат, який витримає випробування часом.

Основні параметри Optonica SM-3636

Щоб зрозуміти місце Optonica SM-3636 на ринку кінця 70-х, варто порівняти його з п’ятьма найяскравішими конкурентами

Пояснення

·                Sansui AU-517: один із найближчих конкурентів по потужності й ціні. Він давав масивний, густий звук, але через складну схему потребував більше уваги у сервісі. Optonica вигравав простотою і надійністю.

·                Pioneer SA-7800: технологічно був більш «просунутий» завдяки Non-Switching, проте багато хто вважав його звучання занадто сухим. SM-3636 мав тепліший, «домашній» характер.

·                Yamaha CA-1010: справжній флагман з можливістю роботи у класі А. Його звук і динаміка були ближчими до high-end. Але ціна і складність робили його менш доступним. Optonica тут виглядав більш «народним» hi-fi.

·                Kenwood KA-7100: простий, надійний і популярний серед меломанів. Але за глибиною басу та набором функцій Optonica його перевершував.

·                Luxman L-430: преміальний підсилювач із чудовим тоном, але Luxman завжди коштував дорожче. Optonica позиціонувався як «бюджетніший Luxman» — простіший, але дуже гідний.

Висновок

Optonica SM-3636 займав «золоту середину». Він не прагнув перевершити флагмани Yamaha чи Luxman, але пропонував баланс потужності, гнучкості та ціни. У порівнянні з Pioneer і Sansui він звучав тепліше і комфортніше, а Kenwood перегравав за функціональністю. Саме цей баланс робить SM-3636 привабливим і сьогодні.

Щоб оцінити Optonica SM-3636 у реальних умовах, ми провели прослуховування у двох різних конфігураціях:

·                Вінтажна система: програвач Technics SL-1200 з картриджем Audio-Technica AT-VM95ML та акустика Yamaha NS-1000M.

·                Сучасна система: ЦАП на базі чипа ES9038Q2M у поєднанні з колонками Monitor Audio Silver 300.

Такий підхід дозволив подивитися на апарат як у його «рідному» середовищі, так і у зв’язці з сучасною технікою.

Бас

SM-3636 приємно дивує швидкістю й контролем нижнього діапазону. Бас не розмитий і не «гуде», як у деяких конкурентів, а чітко окреслений. На прикладі Pink Floyd — “Another Brick in the Wall” відчувається міцний фундамент, а електронні ритми Daft Punk — “Giorgio by Moroder” звучать з енергійним панчем, якого не очікуєш від підсилювача кінця 70-х.

Середина

Середньочастотний діапазон — справжній козир Optonica. Він теплий, насичений, але при цьому не втрачає прозорості. Вокал у Pink Floyd — “Comfortably Numb” виходить живим, емоційним, а акустичні інструменти мають натуральну тембральність. Саме середина надає цьому підсилювачу характеру, який багато хто описує як «домашній» і «музичний».

Верхні частоти

Верхи м’які, без різкості, притаманної деяким японським моделям тих років. Цим SM-3636 нагадує радше Luxman, ніж Pioneer. Символи у джазових записах звучать делікатно, без зайвої агресії. Слухати можна годинами без відчуття втоми.

Сцена і динаміка

Стереосцена широка й глибока. Локалізація інструментів точна: на класичних записах чітко чути розташування груп оркестру, а у рок-музиці — позицію гітар і вокалу. Динаміка впевнена: хоча паспортна потужність — лише 60 Вт на канал, у реальності підсилювач видає їх легко, залишаючи запас навіть на складних композиціях. У кімнаті середнього розміру SM-3636 почувається цілком упевнено.

Відповідність вимірюванням

Наші враження підтверджуються цифрами:

·                THD+N при 1 Вт / 1 кГц — близько 0,03%.

·                SNR — ~92 дБ.

·                АЧХ — від 20 Гц до 20 кГц у межах ±0,3 дБ.

Ці значення повністю узгоджуються зі сприйняттям на слух: звук чистий, з низьким рівнем спотворень, збалансований по всьому діапазону.

Optonica SM-3636 — це приклад апарату, який зумів пережити час. Він народився у період шаленої конкуренції між японськими виробниками, але зберіг актуальність навіть через понад чотири десятиліття. Його сильні сторони — теплий і музичний характер звучання, гнучка комутація завдяки Pre Out/Main In, добротна схемотехніка та еталонна надійність.

Цей підсилювач можна без жодних застережень інтегрувати у сучасну систему з цифро-аналоговим перетворювачем, стримінговим плеєром чи сучасною акустикою. А можна зібрати повністю вінтажний комплект із програвачем вінілу та касетною декаю — і отримати той самий «справжній» аналоговий досвід.

Його 60 Вт на канал, підкріплені архітектурою dual mono та потужним блоком живлення, видаються впевнено й контрольовано. І хоча SM-3636 не змагається з флагманами Luxman чи Yamaha у класі А, він пропонує баланс, якого так не вистачало тоді й цінують зараз.

Оцінка редакції hi-fi.salon

🔑 Редакційний вердикт: Optonica SM-3636 — це не просто ностальгія. Це живий приклад того, як грамотна інженерія та продуманий дизайн дозволяють апарату залишатися актуальним десятиліттями. Це класика, яку хочеться слухати.